Слово про бабусю

Вже 70 років вона ходить по цій планеті. Найяскравіший та найдавніший спогад, пов’язаний з людиною, про яку пишу – я сиджу в корзині велосипеда, а вона їде та сміється. Це моя бабуся – Олександрова Валентина Василівна.

Чуйна, сентиментальна, з почуттям гумору, розумна, допитлива, прямолінійна – так можна сказати про її риси характеру. Гарна, граціозна, унікальна – про зовнішність. В її очах завжди, скільки себе пам’ятаю, була посмішка. Сумна чи зла – очі посміхаються.

Через імпульсивність, іноді, її поради не усвідомлюються, а потім вона видає: «Я ж казала!». Обожнюю цю фразу, без сарказму. Післявоєнні часи, розпад СРСР, лихі 90-ті, Помаранчева революція, Революція Гідності, війна на малій Батьківщині. Вона стільки всього побачила, можливо, потрібно прислухатися?Активістка. Молодою була політичною та суспільною діячкою. Потім на багато років завод. Пенсія. Онуки. Ювілей за ювілеєм. І ось. Тобі вже 70!Скільки книжок тобою прочитано! Віршів! Рецептів скільки знаєш!Можливо, хтось скаже так: «Так усі за довге життя стільки знають!» А я відповім, що ні. Бо інші мене не турбують. 

Вже півстоліття вона «мама». Вже майже за три десятиліття – тричі бабуся. Вже декілька років – прабабуся. Вже майже 20 років – пенсіонерка. А ще понад 20 років вже не донька мами, та ще трохи - тата. Майже 10 років вдова.

Подивись на все своє життя. Чи багато гарного? Чи багато поганого? Чи є зараз різниця, коли із світлого вийшла стаття, а з негативу два рядки?Радій! Люби! Радій!

Якщо ще хто не зрозумів: я пишу листа своїй бабусі на день народження, бо сам  у столиці, навчаюсь далі. 

Бабусю, я, твій онук, вітаю тебе! Ти знаєш, що головне. Пам’ятай, що треба насолоджуватись тим, що ти маєш.  А ти маєш багато речей, заради яких ти можеш це робити.

Вацлав Мішустін,

студент Національного університету культури